[Nik]

Еліза сиділа біля річки на березі й читала книгу Маразма Рохтердамського “Похвала ідіотизму”, а саме, главу “жінки та вічність”. Яка фігня – випалила Еліза жбурляючи книгу в річку й витягаючи з кишені пачку Бєламору. Жорстоко сплюнула з берези й процідила крізь плювок: “Яка срань, навіть малюнків немає”. Підкурила цигарку, шморгнулася й раптом почула: “Мені хана, королева мене замочить…” По-під річкою пробігав березневий кролик з курантами в лапі та в'язаних рукавичках.
“Королева” подумала Еліза. “Звідки тут королева?… не логічно, але логічно що я в Англії, а тут королева є був і король але королева краще. Отже якщо я в Англії треба подивитись Лондон але щоб подивитись Лондон треба злазити з берези й кудись йти, а злазити з берези впадло – буду сидіти”. Елізі й в правду було впадло, тому вона лишилася сидіти на березі.
Березневий кролик, почувши роздуми Елізи, подивився вгору побачив там дівчинку викрикнув – Дура – й побіг собі далі. Бо він запізнювався на бал до королеви де мав зустрітись з Попелюшкою та її сімома братами-астранавтами, які з дядьком “Держимордою”, коли нап'ються, залазять в океан та пугають риб. Риби, коли дуже перепугані смерть як гадять (похідне від “нагадять”), - від усього цього, що вони нагадять (забруднювати навколишнє середовище), час від часу трапляється екологічна катастрофа з якою борються “зелені” переодягнені в “синіх”. Синім це не подобається й вони мочать “зелених”, а коли зелені намокають то починають танути й зникають взагалі. Тому кролик частково сумував і не дуже й хотів іти на бал до королеви, бо знову доведеться пити чай без води. Проте на балу, між танцями для музики, будуть подавати сіль до цукру. Кролик дуже любив це блюдо тому захопив з собою годинник щоб точно знати температуру часу за Фаренгейтом.

@ @ @

Еліза злізла з берези та попрямувала за кроликом. Навколо лісу було озеро всіяне різними дивними рослинами, які починали розквітати рівно о півночі, наче папороть. Але якщо зустріти таку рослину можна назавжди лишитися в цьому казковому, напханому різними дивацтвами лісі. Еліза знала про це але не здогадувалася. Все що їй хотілося – це тільки наздогнати кролика, але навіщо Еліза ще не придумала.
За поворотом, під кущем, Еліза почала падати натикаючись на банки з гарбузовим варенням. “Як це, напевно, смачно – гарбузове варення?” подумала Еліза. Їй давно вже не давали їсти гарбузове варення. Бо колись вона полізла на шафу щоб сховати там стирені (таємно поцуплені) в батька гроші, спіткнулася й впала на підлогу де лежав кіт мадам Кюрендорф. Кіт здох (помер усвідомлюючи свою непотрібність) відразу, навіть не встиг злякатись, тому Еліза не дуже сумувала розуміючи, що для цього кота це була найкраща смерть. Але варення їй не давали тому, що в неї від нього срачка (хвороба шлунку, що призводить до потужних, несвоєчасних та хронічних викидів /див. “гадять”/).
Взагалі у Елізи багато ще від чого срачка – від моркви, помідорів, смажених шампіньйонів, огірків, капусти, морозива (особливо якщо воно холодне), цукерок та мармеладу який готувала її бабуся. Бабуся в Елізи жінка шикарна, але прибацана (людина з забобонами) на всю другу півкулю свого мозку жінка. Вона народилася та мабуть й виросла в родині лікаря офтольмолога. Чим займався її батько вона не знала, тільки полюбляла гратися в лікаря з його клієнтами. Батько спочатку був не перечив, бо мріяв що дівчинка стане лікарем, але клієнтів ставало все менше й менше тому батько вирішив, що краще він лікуватиме їх самий. Бабуся, покінчивши з батькового прохання з лікарством перейшла на соціальну роботу. Зробивши декілька революцій в Центральній та Південно-Східній Австралії, вона заробила гроші собі на старість. Її революційні проекти настільки були вдалі, що деякі науковці до цих пір замарачуються (безрезультатно мислять) та пишуть наукові мемуари про бабусю Елізи. Тепер, на пенсії бабуся сиділа вдома й з рису Анкл Бенс робила мармелад, від якого у Елізи робилася срачка (розглядалося вище).

@ @ @

Кролик біг ледь піднімаючи заячі лапки. За спиною він відчував хиже й вороже дихання маленької англійської дівчинки, яка зранку не почистила зуби, й тому з рота тхнуло карієсом. “Треба випити чаю - попуститися” подумав кролик. Але миттю передумав розуміючи в яку халепу вскочив. “Тобі хана (в залежності від того на що робити наголос слово змінює свою семантику)!” почулося у нутрощах халепи. “Хана!” подумав кролик. “Я ще ніколи не був так близько до хана, а тепер от вам, - хана”. (Далі розпочинаються миттєві роздуми кролика, які було внесено до загального сценарію балету) Роздуми: “все своє свідомо молоде життя я жив й свято вірив у те, що його не існує – значить мене підставили” (на цьому роздуми закінчуються). Взагалі кролика часто підставляли, заставляли, переставляли, постановляли, переглядали, пересували, перевдягали, та багато іншого пере... (прошу звернути увагу на наголос). Тільки кожного разу це його дивувало все більше й більше. Він хворів на склероз. Рукавички носив задля того щоб не забути, що зимою буває холодно й він може замерзнути, але влітку забував про те, що в них може бути парко й незручно.
Кролик продовжував бігти відчуваючи, що маленька але підступна дівчинка наздоганяє його. Саме тому він вирішив – будь що буде й стрибнув у прірву. В прірві було темно та гидко але відчувалося наближення фієсти. Кролик любив і фієсти, але тільки після балу в королеви – цього дня все виходило навпаки.

@@@

Пролітаючи поміж банок з гарбузовим варенням Еліза весь час думала або задумувалася. Як у справжньої дівчинки, що з дорослими поводить себе непристойно, думати в неї виходило дуже погано. Тільки це не заважало падати. Грюкнулась Еліза на кам'яну підлогу в якійсь таємничій кімнаті. Чому кімната була таємнича і взагалі хто визначив, що вона таємнича, автору невідомо, бо, на його думку, вона абсолютно не таємнича й можливо навіть зовсім не таємнича але… Одним словом посеред темної з червоним ліхтарем під стелею кімнаті стояв електричний стілець, на якому лежала записка написана чудовим каліграфічним почерком “сядь на мене”. Еліза розуміла, що такі пропозиції поступають не кожного дня й не від усіх. А також вона розуміла, що це не флакон шампуню з чорним черепом, і відповідно отруїтись вона не зможе. Лишалося визначити кому це треба. “Чи треба це взагалі комусь чи комусь це таки треба було?…” Еліза гралася словами та фразами переставляючи їх в різному порядку намагаючись щось зрозуміти. Думки летіли настільки швидко, що дівчинка почала побоюватись, що може взагалі їх втратити. Втрата думки для Елізи переростала в трагедію світового масштабу. Бо тоді вона лишалася на самоті з “ніким”, а з ним було “ніяко”, тому Еліза й переживала. Але від того, що вона багато переживала думок ставало ще більше й вони кудись усі йшли. Раптом Еліза відчула час крізь який, з курантами в лапі, продирався кролик. Тварюка безпардонно забігла в кімнату й миттю зникла в кватирці часу, замка до ключа від якої у Елізи не було.
“Де я?” – подумала Еліза розуміючи, що зараз їй вже ніхто не допоможе. “Ти у мена в гостях” відповів старий в пахучих шкарпетках грузин. “Прахади”. Елізі було страшно, цікаво, незрозуміло, але вона відповіла “я вже в середині”. “Навіщо я йому відповідаю, адже мені батьки казали, щоб я не розмовляла з незнайомцями на вулиці, але я не на вулиці, тому відповідно перший пункт можна відкинути, лишається визначити незнайомець це чи?…” Як тільки Еліза провадила далі свої роздуми, шкарпетки почали пахнути ще дужче наповнюючи кімнату приємним, як дитяче мило, запахом. Дівчинці стало настільки зручно, наскільки може тільки бути зручно в момент істини. Дядько з дивовижним, та несхожим на британський, акцентом тепер здавався їй настільки рідним наскільки можуть здаватися рідні ноги…”але де мої ноги?” подумала Еліза, помічаючи, що ноги вже давно зникли в густому англійському тумані. “Доведеться тепер писати їм листа” зрозуміла ситуацію дівчинка витягаючи хімічний олівець та фантик від якоїсь цукерки. Олівець не слинився, бо не вистачало слини, тому дівчинка підхопила декілька клаптиків туману, вижала з них вологу, опустила в неї олівець, й він одразу перетворився не пензель. “Яка дивна волога, доведеться захопити декілька крапель з собою”. Як тільки Еліза про це подумала електричний стілець перетворився на маленьку з потертими стінками пляшечку на яких було вималювано - “мокра вода, обережно”. Елізі вперше в житті пощастило знайти “мокру воду”. Тому певний час вона було розгубилася, але потім набрала 13 крапель “мокрої води” в пляшечку, закупорила її пальцем та пішла крізь двері в час.
Кролик вже майже добіг до замку королеви, перестрибуючи через підрублені нігті з правої ноги. Нігті були старими та товстими, деякі з них все ще, не зважаючи на вік, продовжували тхнути лавандою. Кролик страх як не любив запах лаванди, тому спочатку його потягнуло на блювотиння, але згадавши, що з ранку він не поснідав, вирішив перечекати. Хтозна чи будуть у королеви кормити. Взагалі кролик був тварюкою економною, що намагався прищепити усім своїм братам, але ті чхали на нього, тому в дитинстві він багато хворів. Хвороби були різні, і майже всі залишили в моральному та фізичному світі кролика свої відбитки. Ночами він полюбляв гуляти будинком, наспівуючи другий концерт Бетховена в два голоси. Але оскільки в кролика не було й одного голосу виходило, та входило, в нього це вельми погано. Тоді, коли не виходило, кролик впадав депресію, агресію, апатію, клімакс, закривався в кімнаті й дувся. Дувся він до тих пір поки не надувався. Коли надувався, то не міг втриматись в кімнаті й наче кулька вилітав через трубу комину на вулицю. На вулиці в нього стріляли з плювкової машини. Влучали, він лопався, потім його знову зшивали й кролик був готовий пристати до роботи. А робота страх як боялася кролика. Бо коли до тебе маніакально пристають – це звичайно не дуже, хоча приємно.

[Azs]

С удовольствием бы прочел, но трудно, язык сломать можно, в смысле даже читая про себя

[Consul]

ЖАБА

(народна пiсня)

Морква на городi,
У саду бджола.
Жаба на болотi
Крила розвела.
Хоче полетiти,
Тихо каже "Ква!"
Але в небо взмити
Hе дає Москва.

Знають, знають хитрi
Клятi москалi
Те, що у повiтрi -
Жаби - королi.
Що, розкинув крила,
Мов зелений птах
Цiлий день парила б
Жаба в небесах.

Що могла б дiстати
Hавiть до зiрок,
Що створив лiтати
Жаб зелених бог.
Але щось тримає,
Тягне до трави.
Жаба точно знає -
То рука Москви.

В ней залiзнi пальцi,
Як кiльцем взяли.
Тримають за лапи
Жабу москалi...
Кажуть, що не треба.
Кажуть: "Ти лайно".
Але цiлить в небо
Жаба все одно.

I хоча минають
Цi тяжки часи,
Досi заважають
Жабi руськi пси.
Годi, кляте стерво,
Золота Москва
Жаба ще не вмерла,
Жаба ще жива!

Жаба ще порине
В синю далечiнь,
Бо немає нинi
Краще жаб створiнь